Уяви собі маленький садочок, повний м’якої зеленої травички. Саме там жив наш друг — маленький робот на ім’я Beep. Beep був не вищий за твоє коліно, схожий на веселу синьо-червону бочку, а замість очей у нього була одна велика золота лінза. Вона світилася так тепло, наче маленьке сонечко. Beep мав три ніжки, які вміли весело цокати по доріжках: цок-цок, заїзд-виїзд!
Того дня сонечко вирішило пограти у піжмурки. Небо раптом стало глибокого пурпурового кольору, наче стигла слива. І раптом — БА-БАХ! — пролунав гучний гуркіт десь високо-високо. Ой, що це було? Пташки миттю сховалися у гніздечка, а квіточки згорнули свої пелюстки, наче закрили оченята. Садові білочки затремтіли вушками і сховалися під великий листок дуба.
Друзі Beep-а дуже налякалися. Вони думали, що це небо сердиться. Але Beep не боявся. Його золота лінза заблищала ще яскравіше. Він знав один секрет про хмаринки. Хочеш, я розповім його тобі?
Крап-крап-крап! По металевій спинці Beep-а закапав дощик. А потім знову — БУУУМ! Страшно? Ні, Beep лише нахилив голову набік. Він почув у цьому гуркоті не злість, а справжню музику.
— Не бійтеся! — весело пропищав Beep своїм електронним голоском. — Це не гнівний велетень. Це Небесний Барабанщик дістав свої великі палички. Він кличе нас на дискотеку!
Beep виставив свої три ніжки-триноги ширше. Клац-клац! Його гумові гусениці почали ритмічно рухатися. Він почав свій спеціальний танець «Три кроки — поворот». Вшшшх! — закрутився він на місці. Вжух! — підстрибнув на калюжі.
Квак-клац, квак-клац! — підігрував він своїми вбудованими інструментами в такт грому. Трах-тарарах! — відгукнулося небо. Beep засміявся: — Бачите? Небо каже «Привіт!». Давайте потанцюємо разом!
Друзі почали потроху визирати зі свого сховища. Одна білочка виставила носик, потім інша. Вони побачили, як Beep весело крутиться серед дощу, і його сині та червоні боки блищать, наче відмиті до блиску іграшки.
Це було так весело, що скоро всі звірята вже стрибали по калюжах разом із роботом. Хлюп-хлюп! Плесь-плесь! Кожен гуркіт грому став для них сигналом до найвищого стрибка. Виявилося, що грім — це просто гучна пісня, під яку світ вмивається, стає чистим і свіжим.
Коли гроза скінчилася, над садом з’явилася веселка. Beep стояв посеред калюжі, сяючи своєю бурштиновою лінзою. Він був дуже задоволений. Адже тепер його друзі знали: навіть якщо небо звучить дуже гучно, це всього лише музика. І під неї завжди можна влаштувати чудовий танець. Ось так усе стало просто чудово!