Сьогодні на майданчику було дуже сонячно. Ехо хотів намалювати велику райдугу на асфальті, але сталося щось дивне. Його улюблена червона крейда зникла! Потім зникла жовта, а за нею — зелена. «Куди ж вони поділися?» — здивувався Ехо. Він вирішив стати справжнім детективом і розгадати цю таємницю. Хто ж міг забрати всі кольори?
Ехо одягнув свої великі чорні навушники. Вони були як чарівний пристрій для суперслуху! Хлопчик заплющив очі й зосередився. «Слухай, слухай, що я чую?» — прошепотів він. Навколо шуміли дерева, але раптом він почув щось незвичайне. Це був тихий звук «скрип-скряп» біля великої пісочниці. Ехо обережно вирушив на пошуки, наче справжній слідопит.
Ехо підійшов ближче до гірки. Скрип-скряп! Звук ставав усе гучнішим. Хлопчик дивився дуже уважно своїми великими карими очима. Раптом він помітив маленьку помаранчеву плямку, що швидко промайнула за кущ. Ехо знову налаштував свої навушники. Здавалося, хтось там дуже поспішає. Він зробив ще один крок і заглянув за велике листя. Хто ж там ховається?
Ой, та це ж маленька білочка на ім’я Рудя! Вона тримала у лапках синю крейду і намагалася її гризти. Рудя думала, що яскраві палички — це смачні горішки або лісові ягоди. Бідна білочка виглядала трохи розгубленою. «Не їж це, Рудю!» — лагідно вигукнув Ехо. Білочка злякано завмерла, притиснувши хвостик до спини.
Ехо сів на коліна і посміхнувся. «Це крейда, вона не для їжі, а для краси», — пояснив він. Хлопчик взяв шматочок синьої крейди і провів довгу лінію по землі. Рудя уважно спостерігала. Ехо дав їй інший шматочок, і білочка теж спробувала потерти ним камінь. Вийшла яскрава пляма! Рудя весело зацокотіла, адже малювати було значно цікавіше.
Тепер Ехо та Рудя стали найкращими друзями. Разом вони розфарбували весь майданчик яскравими квітами та зірками. Ехо відчував велику гордість, адже він розгадав загадку і навчив білочку малювати. Він показав великий палець угору, а Рудя задоволено махала хвостом серед їхнього кольорового саду. Який чудовий і барвистий видався день у маленького детектива!