У затишній кімнаті Кікі та Ото дивилися у вікно. Місяць за хмарами тремтів від холоду, наче забув одягнути теплий светр. «Він зовсім змерз!» — вигукнула Кікі, поправляючи окуляри для плавання на лобі. Ото притиснув до себе іграшкове слоненя і кивнув. Вони схопили краї своєї великої сяючої ковдри. Разом друзі вийшли у нічний сад, тримаючи курс на темний силует Високого Пагорба, що виднівся вдалині.
Вони йшли через Шепітливий Луг, де висока трава лоскотала смугасту піжаму Ото. Сріблястий туман огортав усе навколо, але Кікі опустила свої окуляри на очі. «Я бачу стежку!» — бадьоро сказала вона. Раптом щось зашурхотіло в кущах. Друзі завмерли, міцно тримаючи ковдру. Прямо перед ними, посеред стежки, спалахнули дві крихітні вогняні крапки. Хто це міг бути в таку пізню годину?
Це був світлячок на ім’я Блимко. «Місяць ховається, бо в нього зоряна простуда», — пропищав він. Блимко погодився підсвітити їм шлях нагору. Почався важкий підйом по кам’янистому схилу. Вони тягнули важку ковдру за собою, повторюючи: «Крок для зірок, крок для Місяця». Кожен рух наближав їх до вершини, але каміння під ногами ставало дедалі крутішим і слизькішим від нічної роси.
Раптом Ото перечепився через край своєї піжами. Він зойкнув, і сяюча ковдра почала повільно сповзати вниз по схилу. «Тримай її!» — крикнув Ото, ледь не випустивши своє іграшкове слоненя. Але Кікі зреагувала миттєво. Вона розмотала свій смугастий рушник і, як справжній рятувальник, міцно прив’язала край ковдри до надійної гілки. Друзі перевели подих. Тепер вони були так високо, що бачили сумне обличчя Місяця зовсім поруч.
На вершині дмухав холодний вітер. Ото підвівся на задні лапи, але небо все одно було занадто високо. «Ми не дістанемо!» — засмутився він. Кікі хитро примружилася і запропонувала: «Давай побудуємо слоно-жаб’ячу вежу!». Ото впевнено встав на місці, а маленька зелена Кікі спритно видерлася йому на голову. Вона підняла м’яку ковдру вгору своїми лапками так високо, як тільки могла, намагаючись дотягнутися до хмар.
Місяць відчув ніжне тепло ковдри і нарешті визирнув із-за хмар. Він засвітився яскравим, щасливим жовтим світлом, яке миттєво зігріло весь ліс унизу. Блимко радісно кружляв навколо, а Місяць почав тихо наспівувати небесну колискову на знак подяки. Від цього солодкого звуку очі Кікі почали злипатися, а Ото відчув, як приємна втома розливається по всьому тілу. Їхня пригода нарешті добігала кінця.
Кікі та Ото вмостилися на самій вершині пагорба під краєм своєї спільної ковдри. Вони дивилися, як добрий Місяць оберігає їхній сон. Навколо панував спокій, а іграшкове слоненя Ото здавалося тепер ще теплішим. Друзі міцно заснули, вкриті сріблястим світлом і любов’ю, яку вони подарували нічному небу. Тепер усьому світові було затишно і зовсім не холодно. Це була найтепліша ніч у їхньому житті.