У затишному дереві-бібліотеці живе біла сова Луна. Вона носить маленькі окуляри та чарівний капелюх. Сьогодні її бабуся Бабуся-Пушинка дуже змерзла під час сну. Ух-ух! Луна вирішила знайти для неї теплий сонячний промінчик. Вона поправила капелюх і вилетіла на пошуки світла.
Луна прилетіла на велику галявину. Вона роззирнулася довкола своїми великими очима, але сонечко раптом сховалося за пухнасту хмаринку. Стало прохолодно. «Де ж мені знайти тепло?» — тихо спитала Луна. Ух-ух! Вона дуже хотіла, щоб Бабуся-Пушинка зігрілася і бачила лише солодкі сни.
Раптом з дерева стрибнув рудий білченя Рудик. «Привіт, Луно!» — весело пискнув він. Рудик знав усе про ліс. А ви бачите, де ховається сонечко? Рудик підказав, що найтепліше світло завжди затримується біля великих жовтих квітів, які ростуть біля старого дуба.
Луна полетіла до квітів. Вони світилися, як маленькі сонечка! Луна зняла свій синій чарівний капелюх із зірками та обережно, як ложкою, зачерпнула золоте світло прямо з пелюсток. Капелюх став теплим-теплим, наче гарячий пиріжок. «Дякую, Рудику!» — крикнула Луна і поспішила додому.
Луна повернулася до бібліотеки. Вона тихенько підійшла до Бабусі-Пушинки, яка все ще тремтіла уві сні. Луна обережно випустила золоте світло зі свого капелюха прямо під крильце бабусі. Тепло розлилося по кімнаті, і бабуся солодко посміхнулася. Їй стало дуже затишно.
Тепер у дуплі було тепло і світло. Луна зняла свої окуляри та вляглася поруч із бабусею. Вони заснули разом, обгорнуті золотим сяйвом. Як приємно піклуватися про тих, кого любиш! Луна знала, що завтра сонечко знову світитиме для них обох. Солодких снів, маленька Луно.