Тссс... Спиш? А от маленька Нова не спить. Нова — це дівчинка-зірочка. Її сукня виткана з нічного оксамиту, а у волоссі замість шпильок — справжні сузір’я, що мерехтять: блим-блим, блим-блим. Одного вечора Нова тихо спустилася на землю, прямо на старий Вікторіанський ярмарок. Тут пахло печеними каштанами, а туман лоскотав носики кам’яним левам.
Тік-так, тік-так — зазвичай співали механічні ляльки на ярмарку. Але сьогодні щось трапилося. Круть-верть! — ляльки раптом почали танцювати зовсім не в той бік. Танцювали задом наперед, плутали ніжки й робили смішні «ой!». Знаєш, чому? Бо вони слухали не свою музичну скриньку, а шепіт далеких зірок. А зорі сьогодні шепотіли дуже дивно, бо Полярна зірка випадково простудилася і почала голосно чхати: «Апчхи-зір!». Від кожного її «апчхи» ритм у світі збивався.
Нова вирішила стати справжнім зоряним детективом. Вона дістала зі свого мішечка дрібку чарівного зоряного пилу — шух! — і полетіла до великої годинникової вежі. Там вона зустріла Буркотливого Срібного Чайника та іржаву Бронзову Сову. Сова кліпала очима і казала: «Ух-ух, усе зламалося! Світ крутиться не туди!». Але Нова лише лагідно посміхнулася. Вона знала: ніщо не зламалося, просто всім треба трохи допомогти почути одне одного.
Нова торкнулася своїм місячним вінцем механічних шестерень: дзінь! А потім прошепотіла зіркам солодку колискову. Вона з’єднала земне «тік-так» і небесне «ля-ля» у нову, чудову пісню. Ляльки на ярмарку зупинилися, вклонилися і знову закружляли — цього разу плавно, ніжно, то в один бік, то в інший, як справжній космічний вальс.
Усе стало на свої місця. Бронзова Сова заснула, а маленька Нова, залишивши за собою сріблястий слід, полетіла назад у небо. Вона знає, що тепер ярмарок бачитиме найсолодші сни. Спи і ти, малюку. Баю-бай.