У місті Світлограді наближалося свято Нічних Вогнів. Рю стояв на високому балконі чарівної вежі, стискаючи свою Зоряну паличку. Його яскраве синє волосся розвівалося на вітрі, а серце калатало від хвилювання. Він хотів створити найвеличніший феєрверк, який коли-небудь бачили люди. Рю прагнув досконалості, щоб усі в місті ахнули від захвату, побачивши його магію. Він відчував, що цей вечір має стати особливим.
Рю почав виголошувати закляття, додаючи в казан забагато іскристого пилу. Раптом почулося гучне «Бух!», і замість кольорових вогників з’явилася величезна Хмара Іскор. Вона була схожа на сердиту кудлату тварину, що світилася електрикою. Хмара вирвалася на волю і полетіла над дахами, всмоктуючи в себе світло з кожного вікна та ліхтаря. Усе місто навколо почало занурюватися в густу, несподівану темряву.
Мер Пан Пухляк бігав площею, хапаючись за голову. «Ой лишенько! Свято зіпсовано! Як ми будемо святкувати в такій пітьмі?» — бідкався він. Рю злякано дивився вниз. Він зробив помилку, і тепер мешканці Світлограда могли залишитися без радості. Хлопець міцніше перехопив паличку і рішуче стрибнув на свою магічну дошку. Він не міг дозволити святу згаснути через його гордість. Треба було діяти негайно.
Рю мчав вузькими вуличками, переслідуючи сяючу хмару. Вона ставала дедалі більшою, забираючи останнє мерехтіння зі свічок на столах. «Стій!» — вигукнув Рю і спробував зупинити її потужним променем світла, але хмара лише розгнівано затріщала у відповідь. Вона була занадто сильною, щоб її просто підкорити. Рю зупинився, важко дихаючи. Сила тут не допомагала, а тільки погіршувала ситуацію. Його лоб з білим шрамом спітнів від напруги.
Біля фонтану він зустрів Майстриню Зорянну, свою вчительку. Вона спокійно спостерігала за хаосом. «Рю, магія — це не тільки блиск, це гармонія», — прошепотіла вона, коли він пролітав повз. Рю замислився. Він намагався приборкати хмару силою, але вона була частиною його власної енергії. Можливо, йому не варто боротися з нею? Можливо, треба змінити її природу, а не намагатися знищити те, що він сам створив?
Рю заплющив очі й опустив паличку. Замість грізних слів він почав наспівувати лагідну, заспокійливу мелодію. Він направив до хмари тепло свого серця. Раптом гігантська хмара почала розсипатися на тисячі крихітних золотистих світлячків. Вони не вибухали, а м’яко розлетілися по всьому місту, сідаючи на плечі людей і підсвічуючи кожну квітучу клумбу. Це було набагато красивіше за будь-який феєрверк, адже магія тепер була всюди.
Пан Пухляк тріумфально заплескав у долоні, а місто наповнилося сміхом. Рю сів на край даху, дивлячись на золотаве мерехтіння внизу. Він зрозумів, що справжня мужність — це визнати помилку і виправити її з добротою. Тепер, коли свято було врятоване, він відчував приємну втому. Ніч була тихою, теплою і сповненою чарівного спокою. Рю усміхнувся, знаючи, що сьогодні він навчився найголовнішому уроку магії. Час було солодко засинати.