Сіндер та Коді вийшли на сонячну галявину. Там стояв великий кам'яний міст. Сіндер дістав свій дерев'яний меч. Він хотів дізнатися, скільки тут каменів. Коді посміхнувся своїми жовтими фарами. Друзі почали свою велику гру. Тук-тук-врум!
Перший камінь був холодним і гладеньким. Сіндер торкнувся його мечем: «Один». Коді повільно прокрутив великі колеса: «Врум!». На камені ріс м'який зелений мох, схожий на крихітну ковдру. Друзі рушили далі вгору. Тук-тук-врум!
На другому камені Сіндер побачив маленьку квіточку. «Два», — прошепотів лис. Коді піднявся трохи вище, міцно тримаючись за дорогу. Вони рахували повільно і старанно. Старий міст був дуже міцним і добрим. Тук-тук-врум!
Ось третій та четвертий камені. Вони великі та сірі. Майстри поклали їх сюди дуже давно. Сіндер махав пухнастим хвостиком від радості. Коді світив фарами, щоб краще бачити кожну тріщинку. Разом цікаво все вивчати. Тук-тук-врум!
Друзі дісталися самої вершини. П'ятий камінь був найбільшим. Це останній камінчик! Сіндер і Коді порахували їх усі. Вони зрозуміли, що цей міст збудували з великою любов'ю. Тепер це їхній улюблений міст. Тук-тук-врум!
Сонце сідало, і небо стало рожевим. Коді відкрив свій затишний намет на даху. Сіндер згорнувся клубочком поруч із колесом друга. Навколо було тихо, тепло і безпечно. Старий міст оберігав їхній сон. Час відпочивати. Добраніч, малюки.